Постанова Верховного Суду від 27.10.2022 у справі № 620/2092/19
https://reyestr.court.gov.ua/Review/106988458
Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.
У свою чергу економічна вигода - потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів (абзац дев`ятий цієї ж статті).
У Міжнародному стандарті бухгалтерського обліку 38 (текст Міжнародних стандартів фінансової звітності, включаючи Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та Тлумачення, виданий Радою з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку зі змінами станом на 01.01.2012) визначено, що ресурс, що відповідає нематеріальному активу, визнається у звітності тільки, якщо: існує висока ймовірність отримання підприємством очікуваних майбутніх економічних вигід від активу; вартість активу можна достовірно оцінити.
Суд першої інстанції відмовляючи у позові в цій частині, дійшов до висновку, що відображені Товариством на рахунку 941 «Витрати на дослідження і розробки» відповідають визначенню нематеріального активу, оскільки позивач має намір, технічну можливість та ресурси для доведення нематеріального активу до стану, у якому він придатний для реалізації або використання, можливість отримання майбутніх економічних вигод від реалізації або використання нематеріального активу.
Суд апеляційної інстанцій дійшов протилежного висновку, виходячи з того, що ТОВ «ТММ- Енергобуд Менеджмент» було утворене у 2016 році, дослідження проводилися ним уперше з метою отримання нових наукових і технічних знань, а також розуміння перспектив їх упровадження в майбутньому. Апеляційний суд зазначив, що відповідно до Технічних висновків позивачем здійснювалися саме дослідження, а не розробки, які б могли бути ідентифіковані як нематеріальний актив, який відповідно до чинного законодавства може бути об`єктом цивільних прав. Апеляційний суд виснував, що відповідач не надав докази, що проведені дослідження створили знання для планування і проектування нових або значно вдосконалених матеріалів, приладів, продуктів, процесів, систем або послуг до початку їхнього серійного виробництва чи використання, що відповідали б критеріям, які П(С)БО 8 визначає для розробок як нематеріального активу.
Висновок суду апеляційної інстанції щодо підстав відображення у фінансовому обліку Товариства витрат у сумі 37 764 444,34 грн у складі витрат на операційну діяльність як витрат на дослідження не відповідають обставинам у справі. Як вже зазначено, Товариство засвідчило отримання певних розробок в результаті проведеного дослідження - комплексного аналізу всіх ланок виробничого процесу, дослідження можливостей обладнання, вибору оптимальних режимів його роботи для здійснення різних операцій, нормування всіх стадій технологічного процесу.
Водночас, суд першої інстанції помилково вважав, що отримані Товариством в результаті проведеного дослідження розробки мають ознаки нематеріального активу. По-перше, як вже зазначено, ці розробки повинні відповідати ознакам активу, тобто бути певним ресурсом, який знаходиться під контролем Товариства. Іншими словами Товариство має можливість здійснювати щодо такого ресурсу, зокрема управління, розпорядження. Отримані позивачем розробки стосуються ефективності використання виробничого обладнання, організації виробничого процесу та вдосконалення технологій при здійсненні виробничих операцій. Безумовно, ці розробки є результатом інтелектуальної діяльності. Однак, не кожна інтелектуальна діяльність має результатом створення об`єкта інтелектуальної власності. Розробки не мають ознак об`єкта права інтелектуальної власності в розрізі груп, за якими відповідно до пункту 5 П(С)БО 8 ведеться бухгалтерський облік нематеріальних активів. Вони не відповідають, зокрема ознакам об`єкта промислової власності, у тому числі ноу-хау, оскільки не мають тієї виняткової цінності, новизни, яка характерна для об`єкта інтелектуальної власності. Метою отримання розробок було налагоджування виробничого процесу для подолання наслідків банкрутства, отримання прибутку від господарської діяльності, а не певних економічних вигод в майбутньому, тобто вигод, які можна очікувати (прогнозувати) та достовірно визначити (розрахувати).
У зв`язку з цим є помилковим застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин норм Закону України «Про авторське право та суміжні права».
Отримання позивачем прибутку внаслідок проведеного дослідження і впровадження отриманих за його результатами технічних розробок відповідає цілі господарської діяльності. Визначення витрат на отримання розробок у певній сумі (37 764 444,34 грн) не є достатнім для їх кваліфікації як нематеріального активу з огляду на відсутність ознак ресурсу, яким повинен відповідати нематеріальний актив згідно з пунктами 6, 7 П(С)БО 8.
Беручи до уваги викладене, висновок суду апеляційної інстанції, що позивач правомірно відніс до витрат 37 764 444,34 грн, є правильним, хоча й зроблений з інших підстав.