Товарно-транспортні накладні
Постанова Верховного Суду від 03.11.2022 у справі № 826/16903/16
"Посилання відповідача на недоведеність реальності господарських операцій з поставок спірних партій товарів через відсутність у позивача товарно-транспортних накладних на підтвердження транспортування таких товарно-матеріальних цінностей постачальниками судами визнано необґрунтованим, оскільки у відповідності до норм Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-ІІІ, Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568, Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 товарно-транспортна накладна (далі - ТТН) призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак визначає безпосередньо взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи.
При цьому, судами враховано, що для виду товару, який постачався контрагентами (електротовари, обладнання для охоронних систем та відеоспостереження, поліграфічна продукція), не встановлено законодавством особливих умов перевезення із використанням спеціального транспорту. Водночас, враховуючи об`єми поставок, не викликають розумних сумнівів доводи позивача про те, що товари були транспортовані з використанням легкового або малотонажного транспорту, що також підтверджується наявними в матеріалах справах первинними документами.
Отже, в межах спірних правовідносин, товарно-транспорті накладні не належать до обов`язкових первинних документів, адже транспортування здійснювалось власними силами сторін договорів без використання послуг транспортних компаній".
Постанова Верховного Суду від 27.10.2022 у справі № 805/559/17-а
"Судами також враховано, що товарно - транспортна накладна не є обов`язковим документом у господарських операціях з поставки чи купівлі-продажу товарів, проте є обов`язковою для договорів перевезення. Відсутність товарно - транспортних накладних, а також недоліки в їх заповненні, які фактично унеможливлюють встановлення основних параметрів щодо перевезення (часу, маси, дані щодо навантаження, розвантаження) ставить під сумнів фактичне переміщення таких товарів у просторі, а у разі наявності й інших доказів та встановлених обставин, наприклад щодо відсутності матеріальних, зокрема транспортних засобів та трудових ресурсів у господарюючих суб`єктів для здійснення відповідної діяльності, в тому числі і транспортування товару, свідчить на користь висновку про відсутність реальних поставок товару, а відповідно і про безпідставність формування даних податкового обліку за такими операціями.
Оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій, витрати на які позивачем віднесено до складу валових витрат, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість".
Постанова Верховного Суду від 29.12.2022 у справі № 4360/4419/19
96. Відповідно до частини другої статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документом для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для водія є, серед інших, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.
97. Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 1997 року затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила № 363).
98. Відповідно до пункту 1 зазначених Правил №363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
99. За змістом підпунктів 11.4 та 11.6 Правил № 363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів.
100. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.
101. Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року № 207 затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні.
102. За змістом пунктів 1 та 2 зазначеного Переліку наявність ТТН є обов`язковою у випадку здійснення перевезень на договірних умовах. У випадку ж здійснення перевезення для власних потреб - накладна не оформлюється.
103. Отже, ТТН підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів (якщо таке перевезення здійснюється на договірних умовах), документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської операції з постачання товарів.
104. Водночас відсутність ТТН не може бути самостійною підставою вважати господарську операцією такою, що не відбулася, а причини відсутності ТТН у кожному конкретному випадку мають бути досліджені судом.
105. Питання щодо наявності ТТН, а також правильності її оформлення має оцінюватися в сукупності з іншими документами, створеними в процесі здійснення господарської операції.
106. З цього приводу апеляційний суд зауважив, що за умовами договорів, укладених позивачем із зазначеними контрагентами, поставка здійснюється за рахунок постачальника-продавця, отже транспортування ТМЦ, отриманих від контрагентів, позивач не здійснював, що пояснює відсутність у нього товарно-транспортних накладних.
107. Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що відсутність товарно-транспортних накладних не може спростовувати реальність господарських операцій за умови підтвердження реальності таких операцій іншими первинними документами.
Постанова Верховного Суду від 19.10.2023 у справі № 280/3268/21
74. Також доводячи відсутність реального змісту операцій між позивачем і вказаним вище контрагентом, контролюючий орган посилався, зокрема на те, що Підприємством до перевірки не надано товарно-транспортні накладні.
75. Відповідно до абзаців двадцять п`ятого та двадцять шостого розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568 (далі - Правила № 363), товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.
Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи; вона є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
76. Пунктом 1.1 Правил № 363 встановлено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
77. Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
78. Документи, передбачені Правилами № 363, у тому числі товарно-транспортна накладна, не є документами первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують придбання та/або продаж товарно-матеріальних цінностей (товару). Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.
79. Разом з тим, наявність первинних документів є обов`язковою, але не єдиною достатньою умовою для формування податкового кредиту, оскільки виконання зобов`язання за правочином зумовлює складання й інших документів. Формальне складення лише первинного документа не є беззаперечним доказом реальності конкретної господарської операції, якщо контролюючий орган наводить доводи, які ставлять під сумнів її здійснення, зокрема доводи щодо неможливості здійснення поставок контрагентом з огляду на відсутність у нього матеріальних, трудових ресурсів для здійснення підприємницької діяльності та не відповідність при цьому номенклатури придбаних товарів номенклатурі поставлених товарів згідно з даними з Єдиного реєстру податкових накладних; епізодичну або обмежену терміном, на який припадають дати виписування документів на операцію з постачання, фінансову та податкову звітність контрагента, не відображення у цій звітності відповідних податкових зобов`язань, відсутність контрагента за місцезнаходженням. Суттєвим доводом, який ставить під сумнів реальність господарської операції, є посилання на обставини, які встановлені у процедурах кримінального провадження. Такі доводи підлягають ретельній перевірці судом з використанням засобів доказування, передбачених нормами КАС України, в тому числі й інших, не первинних документів, складання яких передбачено законодавством або є загальноприйнятим за звичаями ділового обороту.
80. Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
81. Статтею 73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
82. Таким чином, хоча товарно-транспортна накладна не є первинним документом, коли спір стосується встановлення реальності господарської операції, її наявність та належне оформлення є належним доказом переміщення товару, враховуючи, що перевезення є одним із етапів поставки. Це стосується й інших документів, які повинні супроводжувати поставку відповідно до правових норм, умов договору або загальної практики.
83. Відсутність такого документа або суттєві недоліки в його оформленні може ставити під сумнів реальний характер господарської операції, особливо з урахуванням інших обставин, які свідчать про її безтоварність, наприклад, об`єктивна неможливість здійснення господарських операцій контрагентом, враховуючи податкову інформацію щодо характеру його діяльності; не встановлення джерела походження товару за результатами аналізу ланцюга постачання за даними Єдиного реєстру податкових накладних (так званий «обрив» ланцюга постачання); не відповідність предмета поставки видам господарської діяльності контрагентів у ланцюгу постачання; наявність кримінальних проваджень щодо контрагента; відсутність документів бухгалтерського обліку, складення яких передбачено правовими нормами або є загальноприйнятим за звичаями ділового обороту, та/чи суттєві недоліки в їх оформленні, тощо.
Постанова Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 520/11067/18
https://reyestr.court.gov.ua/Review/116396763
... товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом. З урахуванням наведеного слід зазначити, що, оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій та бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 804/4874/16).
Калькуляції собівартості
Постанова Верховного Суду від 27.10.2022 у справі № 400/1190/19
"54. Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за № 27/4248, передбачено визначення таких видів бухгалтерської собівартості: 1) собівартість реалізованих товарів, яку визначають на підставі П(С)БО 9; 2) собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг), 3) виробнича собівартість продукції (робіт, послуг) - виражені у грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво продукції (робіт, послуг).
55. Планова собівартість - це прогнозне значення граничної величини витрат на виробництво окремих видів продукції (робіт, послуг), розрахованої на основі прогресивних, економічно обґрунтованих норм і нормативів на планований період (квартал або рік). Різновидом планової собівартості є кошторисна собівартість, яку складають на разові (індивідуальні) вироби чи роботи. Нормативна собівартість визначає величину витрат на виріб у розрізі встановлених на підприємстві статей за поточними чинними нормами, нормативами та кошторисами (нормами витрати сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива, енергії, нормами та розцінками заробітної плати). Фактична (звітна) собівартість розраховується на основі даних бухгалтерського обліку після закінчення звітного періоду і свідчить про розмір фактичних витрат, які здійснило підприємство при виготовленні продукції, виконанні робіт, наданні послуг.
56. Сукупність прийомів і способів, що забезпечують обчислення собівартості одиниці окремих видів виробленої продукції (робіт, послуг) у розрізі статей витрат, є калькулюванням собівартості. Кінцевим результатом калькулювання є складання калькуляцій собівартості, що показують, якого виду витрати і в якому обсязі включаються до собівартості одиниці виробу. Калькуляція слугує основою для визначення середніх витрат виробництва і собівартості виробленої та реалізованої продукції, виконаних робіт, наданих послуг. Дані калькуляцій використовують для управління собівартістю продукції, контролю над її рівнем, виявлення резервів зниження матеріальних, трудових і фінансових ресурсів та встановлення цін на вироби.
57. Відповідно до листа Міністерства фінансів України від 15 лютого 2013 року № 31-08410-07/23-357/246 калькуляція собівартості продукції за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки нею не фіксується господарська операція, розпорядження або дозвіл на її проведення.
58. У постанові Верховного Суду від 10 червня 2019 р. у справі № 804/5840/16 також висловлена правова позиція, що калькуляція не є первинним документом.
59. Судами попередніх інстанцій згідно пояснень представника позивача встановлено, що продукція ТОВ «Д.Енерджи», а саме обладнання для екстракції олій, розробляється індивідуально під кожне замовлення, має свої особливості та відмінності від інших замовлень. Саме у зв`язку з цим об`єктом калькуляції собівартості продукції виступає кожне окреме виробниче замовлення. Калькуляція здійснюється позивачем для визначення орієнтовної вартості замовлення, яка в наступному уточнюється і доповнюється.
60. Отже, колегія суддів зауважує, що документом, який підтверджує метод калькулювання собівартості послуг та вартості їх продажу, є наказ про облікову політику та дані аналітичного бухгалтерського обліку підприємства. А собівартість послуги підтверджується первинними документами щодо здійснення витрат на таку продукцію по кожній статті калькуляції окремо.
61. Як свідчить зміст акту перевірки фактів відсутності первинних документів, що підтверджують понесені підприємством витрати, відображені в бухгалтерському обліку на рах. 23 «Виробництво» не встановлено. Отже твердження перевіряючих щодо «наднормативних» витрат, як різниці між попередньою калькуляцією (розрахунками на етапі підписання договорів з замовниками) та фактично понесеними витратами на виробництво в розрізі замовлень, не підтверджуються фактами".
Акти звірки
Постанова Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18
107. Що стосується наявних в справі актів звірки розрахунків станом на 30.04.2017, на 31.05.2017, на 30.06.2017, на 31.07.2017, на 31.08.2017, на 30.09.2017 суд зазначає, що акт звіряння може бути доказом на підтвердження обставин, зокрема, наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звіряння розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Підписання акту звіряння, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
108. Відповідно до частини сьомої статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема, забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.
109. Отже, відповідно до вимог Закону бухгалтер, який підписав акт звіряння, має такі повноваження в межах здійснення ним бухгалтерського обліку та посадових обов`язків (аналогічний правовий висновок викладено постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18).
110. Однак наведеного суди попередніх інстанцій не врахували, зазначені докази не дослідили, зазначивши, що посилання на акти звірки є безпідставним, оскільки акт звірки не є документом, що фіксує зміст договору чи вносить зміни до договору.
Паспорти якості, сертифікати відповідності
Постанова Верховного Суду від 27.10.2022 у справі № 805/559/17-а
"Відносно доводів скаржника стосовно того, що до перевірки підприємством були надані виписки із сертифікатів якості, що не є безумовним підтвердженням якості отриманої від постачальника продукції та до перевірки не надані документи, які підтверджують походження та якість товару, суд зазначає наступне.
Ненадання паспортів якості, сертифікатів відповідності не можуть впливати на наявність у позивача право на формування податкового кредиту у зв`язку з тим, що ці документи не є документами, відповідно до яких виникає право на податковий кредит".
Постанова Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 520/11067/18
https://reyestr.court.gov.ua/Review/116396763
Також, Верховний Суд указує, що сертифікати якості чи інші відповідні документи не є документами бухгалтерського чи податкового обліку, а є лише документами, що посвідчують якість товару, а не факт проведення господарської операції, а тому відсутність таких документів не є беззаперечною підставою для висновку про нереальність господарських операцій.
Записи в інформаційних базах податкового органу
Постанова Верховного Суду від 27.10.2022 у справі № 805/559/17-а
"Посилання скаржника на те, що висновки про нереальність здійснення господарських операцій зроблені на підставі аналізу баз даних АІС «Податковий блок» щодо контрагентів є також обґрунтовано неприйнятними, оскільки співставлення даних податкової звітності з даними внутрішніх баз даних контролюючого органу як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства і аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку. Записи у інформаційних базах податкового органу до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відносяться. А тому нарахування податків не може ґрунтуватися тільки на даних, які містяться в інформаційних базах контролюючого органу, без врахування даних первинних документів.
Інформація з баз даних АІС «Податковий блок» та податкова інформація щодо контрагентів позивача, на яку посилався відповідач, є неприйнятною, оскільки не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального закону. Крім того, податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку.
Аналогічна правова позиція міститься у численних рішеннях Верховного Суду, в тому числі постановах від 06.02.2018 року у справі № 816/166/15-а (№ К/9901/8403/18), від 27.03.2018 року в справі № 816/809/17".
Розрахунки заборгованості
Постанова Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 266/4900/21
...суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що по своїй суті розрахунок заборгованості не є доказом (зокрема письмовим) у розумінні статей 76, 95 ЦПК України, а є результатом вчинення арифметичних дій стороною, тоді як саме виписки за рахунками позичальника можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором, тобто слугувати підтвердженням правильності проведених стороною в такому розрахунку арифметичних дій.
За таких обставин апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що додані стороною позивача до апеляційної скарги виписки по особових рахунках позичальника за своєю правовою природою не є новими доказами, а лише додатково підтверджують обґрунтованість позовних вимог, оскільки не звернув уваги на те, що в матеріалах справи відсутні інші докази, окрім вказаних виписок, які підтверджували б правильність наданого банком розрахунку заборгованості.
Протокол проведення торгів, акт про проведені електронні торги та свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів
Постанова Верховного Суду від 27.07.2023 у справі № 361/4957/19
У пункті 35 постанови від 04 липня 2023 року в справі № 233/4365/18 (провадження №14-96цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином, то оскаржити останній можна за певних умов (зокрема, у разі ефективності такого способу захисту для позивача), а не протокол як документ, який засвідчує вчинення цього правочину. Вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів є неналежним і неефективним способом захисту. Такий самий підхід слід застосовувати і щодо оскарження іншого документа - акта про проведені електронні торги (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (пункт 104), від 28 вересня 2022 року у справі №483/448/20 (пункт 9.66)). З огляду на наведене неналежними та неефективними є відповідні дві вимоги позивача».
У постанові від 28 червня 2023 року в справі № 212/11434/21 (провадження №61-4651св23) Верховний Суд зазначив, що «видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) є передбаченою пунктом 5 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» окремою нотаріальною дією, спрямованою на посвідчення відповідного права переможця аукціону, тобто є юридичним оформленням факту, що відбувся на підставі правочину. На відміну від дій із нотаріального посвідчення правочинів, нотаріус, який вчиняє нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, не встановлює дійсні наміри сторін до вчинення правочину, відсутність заперечень щодо кожної з умов правочину, а перевіряє тільки факт набуття права власності на нерухоме майно конкретним набувачем і підтвердження цього права внаслідок проведення прилюдних торгів (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункти 6.21, 6.22). Визнання недійсним свідоцтва як документа, який видав нотаріус для підтвердження права власності переможця аукціону (покупця), не захистить ні інтерес кредитора у поповненні (недопущенні зменшення) ліквідаційної маси боржника, ні такий же інтерес самого боржника. Цей документ не породжує жодного права. Тому позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту (пункти 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року в справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21)».
Таким чином, вимоги про визнання недійсними протоколу проведення торгів, акта про проведені електронні торги та про визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів є неналежним та неефективним способом захисту порушеного права, оскільки відновлення прав позивача охоплюється заявленою позивачем вимогою про визнання недійсними прилюдних торгів. У зв`язку з цим у задоволенні вказаних вимог належало відмовити у зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту порушеного права, що є підставою для зміни мотивувальної частини оскаржених судових рішень у зазначеній частині.
Податкова накладна
Постанова Верховного Суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19
9.2. За результатами перегляду справи в касаційному порядку об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, враховуючи наведене у розділі 8 цієї постанови, не убачає підстав для відступу від висновку колегії суддів Касаційного господарського у складі Верховного Суду, викладеного у пункті 44 постанови від 28.08.2020 зі справи № 922/2081/19 як такого, що пов`язаний з встановленими обставинами у конкретній справі (про те, що податкові декларації підтверджують лише порядок оподаткування господарської операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції), але вважає за доцільне його конкретизувати: податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.
Постанова Верховного Суду від 21.05.2021 у справі № 910/8861/20
Верховний Суд визнав передчасними висновки судів попередніх інстанцій стосовно того, що віднесення покупцем сум податків за отриманими від постачальника податковими накладними до податкового кредиту підтверджує обставини реальної поставки товару за спірними видатковими накладними. Як вже зазначалося, самі лише податкові накладні та декларації не є безумовними доказами реальності здійснених господарських операцій з поставки товару, не можуть бути єдиними доказами на підтвердження факту реального постачання товару покупцю та його прийняття ним, та як докази можуть оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі.