Постанова Верховного Суду від 07.11.2022 у справі № 320/5251/19
https://reyestr.court.gov.ua/Review/107152159
Пунктом 188.1 статті 188 ПК встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення (абзац другий зазначеного пункту).
Згідно із підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПК ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про ціни і ціноутворення» суб`єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни.
Вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін (стаття 11 зазначеного Закону).
Отже, суб`єкти господарювання реалізують продукцію за ціною, визначеною в договорі. Ця ціна, якщо не доведено зворотнє, вважається такою, що відповідає рівню ринкових цін, тобто, для цілей оподаткування є звичайною.
Верховний Суд у постанові від 16.12.2019 (справа №200/12345/18-а) зазначив, що у справах, в яких спір стосується визначення бази оподаткування податком на додану вартість з дотриманням вимоги пункту 188.1 статті 188 ПК щодо звичайних цін як мінімального рівня, якому повинна відповідати база оподаткування, особливо важливе значення має факт доведення реалізації самостійно виготовлених товарів/послуг за цінами, які не відповідають ринковим. Цей факт має доводити особа, яка вважає, що ціна товарів (послуг), визначена в договорі, не відповідає ринковим.
Суди першої та апеляційної інстанцій на підставі оцінки доказів у справі (договорів поставки (купівлі-продажу) ТОВ «УМК» зі спільним українсько-великобританським ТОВ «Нива Переяславщини», ТОВ «Торговий Дім» ТОВ «Шибенський маслопереробний завод», ТОВ «Битрейд», ТОВ «Мейд Оіл», ПАТ «Ніжинський жиркомбінат», специфікацій до цих договорів, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, відомостей про вантаж, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей) встановили, що ТОВ «УМК» при здійсненні операцій з постачання власно виробленої сільськогосподарської продукції зазначеним покупцям визначило податкові зобов`язання з податку на додану вартість, виходячи з договірної вартості сільськогосподарської продукції, та склало за такими операціями податкові накладні, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Суди першої та апеляційної інстанцій, надаючи оцінку листу Головного управління статистики у Київській області від 14.05.2019 №07-49/1235-19, не визнали його доказом звичайної ціни в операціях, які здійснив позивач з продажу сільськогосподарської продукції. Такий висновок судів відповідає нормам підпунктів 14.1.71 та 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПК. Відповідно до змісту зазначеного листа він містить статистичну інформацію, зокрема про середні ціни реалізації пшениці, кукурудзи на зерно, насіння соняшника, бобів сої підприємствами Згурівського району Київської області у 2016-2018 роках. В листі зазначено, що середня ціна реалізації - це середня вартість одиниці (тонни, центнера, штуки) реалізованої за період сільськогосподарської продукції з урахуванням її якості, але без врахування податку на додану вартість, накладних витрат по закупівлях, транспортних та експедиційних витрат, дотацій, а також застережено, що наведені середні ціни призначені для статистичних цілей (розрахунків індексів цін, індексів обсягів реалізації продукції сільського господарства, тощо) і не можуть використовуватися для інших цілей. Ціни в листі наведені в розрізі календарних місяців 2016, 2017, 2018 років, при цьому не за кожний місяці окремо, а узагальнено за кілька послідовних місяців з їх повторенням в наступному узагальненні (а.с.196-198, т.3-й).
Суди попередніх інстанцій цілком слушно зазначили, що ГУ ДФС визнало ціни, наведені в листі Головного управління статистики у Київській області від 14.05.2019 №07-49/1235-19, звичайними цінами без не співставлення умов поставки (продажу) зернових, за яких формувалися ці ціни, з умовами поставок (продажу), визначеними в договорах ТОВ «УМК» з покупцями, тобто без з`ясування, чи склалися ціни, які були взяті для порівняння з цінами, за якими позивач реалізував продукцію відповідно до умов договорів поставки (купівлі-продажу), в порівняних економічних (комерційних) умовах. Суди обґрунтовано взяли до уваги, як неспростовані в судовому процесі, доводи позивача, що відповідач не врахував звичайну практику при визначенні ціни між непов`язаними особами щодо встановлення надбавок чи знижок до ціни, зокрема знижок, зумовлених сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту, втратою продукцією якості або інших властивостей, а також ту обставину, що сільськогосподарська продукція, з операцій з постачання якої позивач визначив податкові зобов`язання, була вирощена та фактично поставлена у Чернігівській області. Останнє є суттєвим чинником, який впливає на оцінку листа Головного управління статистики у Київській області від 14.05.2019 №07-49/1235-19 як доказу рівня звичайних цін для операцій з постачання сільськогосподарської продукції, вчинених позивачем, оскільки ринок збуту сільськогосподарської продукції, вирощеній в Київській та Чернігівській областях, може складатися по-різному, а ГУ ДПС не доводить, що позивач реалізовував продукцію в Згурівському районі Київської області.
Довід відповідача в касаційній скарзі, що суди попередніх інстанцій не застосували норми Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.1998 №817/98, колегією суддів відхиляється, оскільки з набранням чинності Податкового кодексу України порядок визначення звичайної ціни в цілях оподаткування встановлено нормами підпунктів 14.1.71, 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПК.
Згідно з положеннями частини другої статті 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
За висновком судів попередніх інстанцій відповідач не довів і не надав докази, які б підтверджували, що договірна ціна продажу позивачем продукції не відповідала рівню звичайних (ринкових) цін.