Так, десь у 2014-2015 роках така консервативна частина
експертної спільноти успішно загнала у глухий кут суди, правоохоронні органи, адвокатів
оголошенням бойкоту експертизам з питань підтвердження розміру матеріальних
збитків.
Авторитетні експерти і експертні установи наполягали: будь-яке
згадування терміну «збитки» у відповідях експерта є вирішенням питання права. Відтак,
дослідження документальної обґрунтованості розміру збитків не відноситься до
компетенції судових експертів та завдань судово-економічної експертизи.
Стійкість цих переконань роками була непорушною, незважаючи
на очевидну абсурдність. Особливо діставалося замовникам експертиз у
кримінальних провадженнях. Вони ризикували у кращому випадку отримати від
експертів розрахунок розміру «втрачених активів» (це поняття без будь-яких юридичних
чи економічних підстав було запозичене експертами з Порядку взаємодії органів
державної контрольно-ревізійної служби, органів прокуратури, внутрішніх справ,
Служби безпеки України, затвердженого наказом Головного контрольно-ревізійного
управління України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби
безпеки України, Генеральної прокуратури України від 19.10.2006 № 346/1025/685/53).
До такого розрахунку зазвичай додавалося малозрозуміле зауваження, що «у разі встановлення
у судовому порядку порушення норм законодавства, втрачені активи можуть бути
визнані збитками» (звісно ж, експертами не уточнялося, встановлення яких саме порушень
є достатнім чи необхідним для визнання обчисленим ними «втрачених активів»
збитками, бо це також питання права).
Якщо ж експерт був не в настрої і починати дослідження, то
типова відповідь обмежувалася коротким повідомленням про відмову від проведення експертизи з
посиланням на правовий характер питань щодо розміру матеріальних збитків.
Роки пішли на «легалізацію» сприйняття експертами поняття «збитки»
як такого, що має, перш за все, економічний зміст. Звісно ж, експерти не можуть
вирішувати питання протиправності або винності дій особи, а також визначати
причинно-наслідковий зв’язок між виявленими протиправними діями та спричиненими
ними збитками. Водночас проведення документальної перевірки розміру
матеріальних збитків, що виникли за результатами певних господарських операцій
(без оцінки правомірності дій, що призвели до їх виникнення чи встановлення винних
осіб), потребує саме економічних знань, відтак, відноситься до завдань
економічної експертизи.
Лише минулого року відбулося офіційне визнання «збитків» як
економічної категорії, що може досліджуватися експертами-економістами.
Зокрема, у серпні 2021 року до основних завдань
судово-економічної експертизи, орієнтовний перелік яких викладено, зокрема, у п.
2.1 розділу V «Економічна експертиза» Науково-методичних рекомендацій з питань
підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень,
затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, було додано
завдання визначення документальної обґрунтованості розрахунків економічного
показника майнової шкоди (збитки, втрачена вигода), проведених суб’єктами
фінансово-господарського контролю, органами досудового розслідування або
заявлених у позовних вимогах.
А у січні 2022 року до реєстру методик проведення судових
експертиз було внесено розроблену КНДІСЕ «Методику з питань підтвердження
розміру матеріальної шкоди (збитків) підприємств (організацій, установ)» (реєстраційний номер 11.0.57), якою нарешті запропоновано варіанти питань, що
можуть ставитися на дослідження експертам-економістам без остраху їх визнання правовими.
Але породжений в минулому забобон про неможливість вирішення
експертами питань щодо підтвердження розміру матеріальних збитків все ще живий
у свідомості деяких експертів, суддів і адвокатів.
Озираючись на тривалість часу та обсяги зусиль, докладених
для виходу з описаного «глухого кута», важко уявити масштаби шкоди, завданої цим
абсурдним супротивом рівню експертного забезпечення правосуддя.
Водночас досвід минулих помилок, на жаль, не стає підґрунтям для
уникнення нових. Поряд з руїнами старого «глухого кута» стрімко будується новий.
Зростання кількості спірних питань у сфері
корпоративних відносин сформувало попит на експертизи з питань визначення
ринкової вартості акцій та перевірки економічної обґрунтованості розрахунків
вартості акцій, виконаних оцінювачами.
У більшості випадків визначення ринкової вартості акцій є
можливим або доцільним із застосуванням лише порівняльного та / або доходного
підходів, що ґрунтуються виключно на загальнонаукових та економічних методах і
способах дослідження: результатах фінансового аналізу, прогнозування та дисконтування
грошового потоку, застосування фінансових коефіцієнтів. А використання
майнового підходу через брак інформації обмежується можливостями балансового
методу із розрахунком чистих активів на підставі фінансової звітності, що також
має виконуватися експертами-економістами.
Однак, як і у описаній вище ситуації, переважна більшість
експертів-економістів на сьогодні не мають ні досвіду, ні спеціальних знань для
проведення таких досліджень.
І знову спрацьовує звичний рефлекс – всіляко відмежовуватися
від належного проведення досліджень у корпоративних спорах, створюючи новий «глухий кут» для
експертного забезпечення правосуддя.
Мине кілька років, під тиском обставин експертами здобудуться необхідні
знання і досвід, стандарти оцінки займуть своє місце поряд зі стандартами
фінансової звітності в експертній свідомості. Але цьому, на жаль, вже передбачувано передуватимуть «смутні часи»
введення в оману судів, правоохоронних органів, адвокатів стосовно меж компетенції
експертів-економістів у питаннях, що виникають у спорах щодо ринкової
вартості акцій.